Євромайдан-2

Написав гарний пост в стані потоку свідомості про моє ставлення і біль і тремтячі руки до всього цього, пости під час потоку свідомості завжди гарні, так часто буває. Під час потоку свідомості, як це часто буває, не зберігав проміжні варіанти, точніше — не зберігав нічого взагалі. Як це нечасто буває, випадково закрив сторінку з текстом, вордпресс чомусь теж нічого не зберіг. Життя жорстоке.

Настрій і мозок реально пішли в нуль, останні пару годин хожу як зомбі, все з рук падає, про якийсь матан чи лаби по програмуванню навіть мова не йде. Я все ще не можу зрозуміти якого чорта все це так на мене впливає. А впливає сильніше, ніж я хотів би

Нагадую собі людину на крижині (“людина на крижині” — треба перечитати “Вечірній мед”, до речі), яка нічого не може зробити зі своєю ситуацією, а крижина тане. Я просто констатую те, як мій спокій, відносна раціональність, холодна кров та баланс просто рушаться на моїх очах. Я навіть не маю надії розібратися (написав слово правильно після п’яти опечаток — ну прекрасний показник) з тим, що коїться всередині. Читаю собі новини і відчуваю, що цього робити не варто

Мій світогляд, що “всі люди добрі”, продовжує теж рушитись, рожеві окуляри, які мені почали муляти після відео, де беркут б’є та скидає людину з воріт стадіону, зараз починають сильно жати з усіх боків.

Exactly.

Я розумію, що нічого не розумію в цьому житті, що люди дивні, що є багато добрих людей, поганих теж, що адекватних, сірих і пасивних переважна більшість.

Я зрозумів, що я не здатен зрозуміти відверту злість, дибілізм, та підлість і що я не маю відповідати своїй думці про себе як про людину, яка нормально до всіх ставиться, і, отже, я можу признатися собі у цьому. Виправдовувати всіх навколо — не кращий варіант.

Я розумію, що об’єктивності в цьому світі не існує, в новинах — в першу чергу. Хоча в думках і людях теж.

Я зрозумів, і в принципі соромно, що я цього не бачив раніше — істина таки одна, середньостатистичне між варіантами — не істина. Так само, компроміс між існуючими теоріями не стає істиною тільки тому, що всі більш-менш згодні. (Мені треба згадати, як я колись цікавився філософією і шукав істину заради істини — в цьому щось є, і кращі люди ніж я ставили собі ці питання, впевнений).

Я стомився від усього, від себе — у тому числі і в першу чергу.

Свідомість мутна, як дуже рідко до цього.

Світ сірий,  як дуже рідко до цього.

Життя безпросвітне, як дуже рідко до цього.

Забити на все я не можу. Спокійно сприймати — теж. Я маю право бути необ’єктивним, якщо мені так легше. Точніше — я маю право не обдумувати кожен феєрично дибільний кусок новин, що бачу.

У мене не вистачає сили все проаналізувати. Нормального джерела новин я так і не знайшов, беззаперечно я не можу нікому вірити. Хоча хотів би

Не мати інформації я не можу, пасивно читати не обдумуючи ≠ мати інформацію, сил обдумувати немає, дістало все.

Пишу це під час головного болю, тремтячими руками, в сліпу, але тим неправильним сліпим друком, який у мене був до тоавіож ллвал фвіоафжлоа

я себе просто ненавиджу періодично, людей навколо — теж. Я не знаю, куди діти весь мутний сірий алюмінієво-пильний електростатичний негатив, що зараз в мені. … як приймати ліки треба обережно, так і пости, які ніхто не читає, але від написання яких тобі легше, треба писати від початку і до кінця. Те, що перша частина втрачена, вибило мене з колії і катарсису і потоку свідомості, якщо раніше я був на дошці для серфу і мене тягнув човен, зараз я тягну поїзд по рельсах

постійно відредаговую into oblivion всі мати, які сюди пишу непомітно для себе

… :(

а взагалі треба шукати інші шляхи для очистки душі. Якщо написання довгих постів себя исчерпало, може є ще варіанти. Малюнки, вірші? Треба спасатись, в останній час напівдепресивні стани типу цього приходять все частіше і частіше, і щоразу важче і важче


Євромайдан

Четверта з чимось ночі, котра ніч проведена моніторячи Твітер, ВК,  трансляції.

Один з планів на канікули — нормально відіспатися після екзаменів. Ха-ха.

З Тві: В Україні почали діяти закони 16 січня http://bit.ly/1dSIGVj  #новини #новости #закони #ТСН

Життя дивне. Я живу в дивній країні, зараз, чи не вперше в житті, відчуваю це. Дивній не в сенсі оціночного сприйняття, а саме дивній, абсолютно інакшій від будь-якої іншої.

Почуття у мене зараз вкрай хаотичні та складні. Навколо відбуваються речі ніби з якоїсь антиутопії. Влада прийняла надзвичайно тисячадев’ятсотвісімдесятчетверті закони ПІДНЯТТЯМ РУК, студентів залякують люди, найняті владою, яка теоретично має захищати наші права та свободи, людей просто так б’ють на вулиці, з вулиці ж просто викрадають, машини швидкої допомоги відвозять людей до міліції, у центрі міста літають коктейлі Молотова та стоять барикади, дзвонять дзвони (як у Середньовіччі, під час нападу ворога), добре відомі мені місця зараз перегорожені згорівшими автобусами міліції з графіті про революцію, на автобусах — люди з прапорами України та УПА, священики стоять між Беркутом та мітингувальниками та стараються запобігти ескалації конфлікту, хтось старається порозумітися з беркутівцями, по Києву їздять машини, які ловлять Тітушок, найнятих владою (така самоорганізація людей в лиці небезпеки, що йде від влади, просто прекрасна), знайома з Карпенко-Карого описує жахи, свідками яких вона є, в метро по запаху диму зразу відчувається, хто з місця подій, імпровізовані барабани відбивають чіткий ритм по всій площі Грушевського, періодично щось вибухає, за двісті метрів — на сцені (вже п’ять годин як нелегальної!) співають про любов, жінки з медичної служби в протигазах біля лінії вогню пояснюють надзвичайно мальовничої зовнішності діду, що йому треба пити молока…

З Тві: #ЄвроМайдан 04:51 На #Грушевського бійці спецпідрозділів знову почали стріляти по людях на барикадах та кидати газові гранати.

Помічаю, як настрої серед протестувальників все менш і менш мирні (щодо настроїв влади я можу лише гадати), люди все частіше говорять про те, що вони готові померти там, про те, що Беркут і тітушки — виродки, яких не варто жаліти, бо вони не жаліють нас. У мене таке відчуття, що всі навколо і все навколо поступово втрачає глузд, все котиться в маразм, сюрреалізм, антиутопію, хаос, муть, морок…

З Тві: “Щойно на моїх очах був оглушений i впав волонтер медслужби. Гумова куля влючила у шолом на головi.

Протестувальники говорять про снайпера з гум кулями, який на зайняв позиц на буд лiсах.”

Зі свого боку, я відчуваю себе безсилим. Що пару днів буваю на Майдані, швидше для очищення совісті перед собою, купляю бінти та ліки зі списку найбільш потрібних, відношу їх туди, спостерігаю за всім навколо. При мені жінка здала 400 грн. в кошик “на потреби Майдану”, якась бабуся посипала сіллю підхід до вул. Грушевського, сіль вона явно купила сама і зробила це чисто зі своєї ініціативи. Допоміг якійсь бабусі переступити через калюжу під барикадами. Хтось мені допоміг залізти на слизьку гірку з лівого боку другої лінії барикад з автобусів. Що далі? Згадую бабусю, яка на початку хотіла дати груші зі свого саду, ще до першого розгону Майдану, як всі тоді відмовилися їх взяти, згадую того батька й сина з прапорами УПА на плечах, як вони дискутували з вкрай прорадянсько налаштованою працівницею музею, згадую, як не банально, світло в очах людей як на початку, так і зараз, але не між двома періодами, коли опозиція там була і активно політизувала все, що відбувається. Найщиріший Майдан був на початку та триває зараз.

Для себе зрозумів, що варто було б піти на якісь курси першої медичної допомоги, коли все це закінчиться, та записатися на щось пов’язане з самозахистом, для свого комфорту, в цьому світі знати хоча б бази не завадить.

Допомогти по суті я нічим реально не можу, дуже боляче це усвідомлювати. Останні пару ночей спати теж не можу.

Сьогодні чи не вперше в житті щиро побажав смерті виродкам, які били того хлопця на воротах до напівсмерті, показали палець камери і скинули його вниз, цього вечора він помер.

Потихеньку забиваю на свої повні ідеалізму погляди, що “всі люди добрі”, — це далеко не так. Світ повен недобрих людей, просто мені пощастило не стикатися з ними або вчасно припиняти з ними спілкування. Я штучно створював собі комфортні умови і боронив свою душу та психіку від негативу, але попри всі мої старання його не помічати і не бачити, зло в цьому світі є. Але справедливості такі більше. Попри те, що остання теж лише частина тих моїх рожевих окулярів, які сьогодні раптово стали муляти мені на носі та заважати бачити реальну картину.

З Тві: “05:55 На #Грушевського поки стабілізувалось, тільки “беркутівці” продовжують стріляти в людей.”

Читаю “Белую Гвардию” Булгакова, дуже в тему до ситуації зараз.

З Тві: Огнестрел в голову, первый убитый. Медпункт на Грушевского. Подтверждено. #євромайдан

Згадую всіх знайомих, що зараз там. Ні, сенсу спати цієї ночі вже немає.

“помолюсь тихонько / за твою судьбу” — просто мантра останніх місяців і особливо цих кількох днів


Підсумки 2013 року

Продовжуючи на мій погляд дуже приємну традицію:

Досягнення року: Нормально склав ЗНО і поступив у КПІ
Подія року: Євромайдан
Настрій року: Хаотично-натхненно-багатогранній
Зустріч року: Багато цікавих людей, з КПІ але не тільки. Intel ISEF, МАН
Геморой року: ЗНО, як і писав що писатиму сюди, рік тому. :)
Країна року: Україна
Місто року: Київ (якщо перше це чисто тому, що немає що писати, то “місто року” – Київ, тому що це справді так. Продовжую дуже любити його)
Слово року: Вступ
Подорож року: Не можу нічого виділити
Веб-сервіс року: Вольфрам Альфа тримає свої позиції.
Колір року: Т_е_мно-сіро-синій
Запах року: Зе_л_еного чаю
Новина року: http://vstup.info/2013/174/i2013i174p88732.html ^^ Блін, щасливі але стресові спогади
Ржач року: Щось стовідсотково зв’язане з політикою.
Книга року: “В Дорозі” (Джек Керуак) або “Морфій” (Булгаков)
Фільм року: “Все про Лілі Чоу Чоу”, “Амелі”
DJ року: DimamoN
Пісня року: по версії Ластика, Ice Cube – “It was a good day”, Висоцький – “На Большом Каретном” або  “Oh my dear Ukraine”  Костя Москальця. По моїй власній — його ж “Рання рана любов” або “Банька по белому” Висоцького.  2pac – “Ghost”, ДДТ – “Ларек (Бородино)” у цьому виконанні. Але це все відносно, чесно.
Жах року: див. “Подія Року”. В першу чергу – ставлення влади до народу. Мене дивує те, що це мене все ще дивує. З особистого – четвертий етап МАН
Заклад року: “Здоровенькі Були” та “Пузата Хата”
Напій року: Чай.
Їжа року: Соломка, як і минулого року. Круасани, печеньки. Spaghetti al pesto.
Транспорт року: Метро – це вічне.
Бренд року: Євромайдан, знову ж таки
Антилюдина року: пусто як і минулого року, з тієї ж причини.
Мрія Ціль на наступний рік: Утриматись в КПІ. А взагалі, поки вакансія відкрита. Навчитися швидкочитанню, прочитати Біблію?
Побажання собі на 2013 рік: Знайти баланс в цьому житті. Баланс, стабільність, постійність. Прибрати хаос (той, що у поганому сенсі цього слова).


Сторінка блокнота від 11/07/13

Майже все, що мене колись цікавило, зараз здається сірим і не дає ніякої стимуляції чи натхнення. В житті вже немає ніяких цілей, орієнтирів, ніякої бази, основи, структури.

Сижу в напівпустому підземному кафе (God bless fastfood), п’ю противний пересолоджений жирний (…) чай.  Дуже нечисленні відвідувачі щось собі їдять, дивлячись розфокусованими очима в тарілку або просто в пустоту перед собою.

В повітрі якась напівсюрреальна атмосфера пустоти та депресії. “In the middle of nowhere”. Немов якийсь напівзабутий куточок реальності на межі Всесвіту. Чи кусочок Всесвіту на межі реальності. Restaurant at the End of the Universe. Забуте кафе серед пустелі. Остання ніч радіостанції в ефірі. Ніч перед кінцем світу. L’ultima notte felice del mondo. Останнє протистояння добра і зла, вибух, і потім все заростає травами і всякою рослинністю (недарма Сартр її вважав ворожою).

Щось в цьому світі коїться. Сяду збоку і спостерігатиму


/ЗНО

Останнє ЗНО написано, судячи з усього, досить непогано, думаю, що робити далі з моїм життям.

Сижу, п’ю чай, читаю Булгакова перед сном. Ніби прості речі, але саме зараз отримую нереальне задоволення від них. Давно не мав змоги спокійно сидіти і щось читати, не думаючи про проблеми, знаючи, що маю повне право це робити.

Це прекрасне відчуття, коли моя совість абсолютно чиста. Я знаю, що зробив все, від мене залежне, воно принесло результати, віра в людство та справедливість ще вища, ніж зазвичай, а життя — прекрасне.